Viperidae Crotalus
Такий він весь тонкий, голубокровий, інтелектуальній, лінивий і йобнутий (с)
На початку ХХ століття вважали, що барвінок принесе щастя - вбрання нареченої з Івано-Франківщини

Пропонуємо вам ознайомитися з весільним одягом нареченої Городенківського району Івано-Франківської області початку ХХ століття.

Коли дівчина виходила заміж, вона позичала багато прикрас у друзів і родичів, аби мати у майбутньому заможне життя. Окрім коралів, шию дівчини прикрашав гердан, виготовлений із бісеру.

У вінок нареченої мав бути обов'язково вплетений барвінок, який приносив щастя молодій. Іноді цієї квіткою покривалася уся голова.

У руках наречена тримає кептар, аплікований маленькими шматочками шкіри, валяною вовною, пофарбованою в червоне, а біло-чорні нитки, якими обшивали край кептаря, – це шерсть козла.

Сорочка вишита вовною, вона незвичного крою із косим рукавом. Такі рукави характерні виключно для Івано-Франківської області, більше в жодній місцевості України не знайдеш подібних.

Українські дівчата виходили заміж рано, зазвичай у 15-16 років, а хлопці женилися у 17-18 років. Дуже часто молоді одружувалися за батьківськими домовленостями. Пізно, після 35-ти років, одружувалися хіба що військові, по завершенню їхньої служби. Хоча такий жених був і старий, але зазвичай мав статок для утримання своєї родини.

Усі організаційні питання стосовно весілля вирішували старости. Ними могли стати батько, хрещений батько або дядько нареченого.

Бувало, що старости приїжджали в село, вибирали наречену, а якщо жодна не подобалася, то їхали далі. Так і ходили від хати до хати, поки не знаходили наречену, гідну молодого.

Час від часу дівчат перевіряли на те, які вони господині, і навантажували роботою одразу після весілля. Якщо син у родині був наймолодшим, то він забирав жінку до себе в дім, аби вона допомагала йому глядіти старих свекра зі свекрухою. А якщо це був середній або старший син, то тоді молоді з батьками не жили, але й не одружувалися, поки не поставлять собі нову хату.

У середньому в родинах налічувалося від 5 до 10 дітей. У ХІХ столітті часто бувало таке, що не батьки давали ім'я дитині, а священик. Щоб він вибрав гарне ім'я, священикові потрібно було заплатити.

Найбільш поширеними жіночими іменами були Оксана, Марія, Єва, Варвара, Явдоха, Параска, Орина. А у чоловіків — Михайло, Микола, Назар, Андрій, Хома, Свирид.

life.pravda.com.ua/culture/2015/01/20/188035/



Культурницьке українство

@темы: весілля, барвінок, Цікаве, Україна, Культурологія, Краєзнавство, Етнографія