Viperidae Crotalus
Такий він весь тонкий, голубокровий, інтелектуальній, лінивий і йобнутий (с)
«Ще не вмерла Україна, Але може вмерти: Ви самі її, ледачі, Ведете до смерти! Не хваліться, що жива ще Наша воля й слава: Зрада їх давно стоптала, Продала, лукава!» (Борис Грінченко)


9 грудня народився Борис Грінченко (1863, с. Вільховий Яр, Сумська область - 1910) — український письменник, педагог, лексикограф, літературознавець, громадсько-культурний діяч. Автор фундаментальних етнографічних, мовознавчих, літературознавчих та педагогічних праць, історичних нарисів, перших підручників з української мови й літератури. Укладач чотиритомного тлумачного «Словаря української мови». Один із організаторів і керівників товариства «Просвіта».

Чи знаєте ви, що:

«Самоук» Борис Грінченко довго не міг отримати дозволу «патентованих філологів» редагувати словник, що згодом отримав його ім’я.

Історія цього видання сягає часів першого українського літературно-мистецького журналу «Основа», що виходив у 1861–62 роках у Петербурзі. Пантелеймон Куліш оголосив тоді про намір надрукувати український словник. І повідомив прізвища осіб, які сприяли йому в зборі матеріалу — Т. Шевченко, М. Костомаров, О. Маркович та інші.

Однак робота затрималась, а зібрані матеріали потрапили 1864 року до Києва. Тут їх почали опрацьовувати місцеві літератори й вчені. Робота над словником то жвавішала, то затихала. На кінець XIX століття вже важко було назвати когось із відомих українських діячів, котрі не внесли б своєї частки у формування картотеки (В. Білозерський, Ганна Барвінок, А. Свидницький, І. Манжура, М. Драгоманов, В. Антонович, О. Кониський, І. Нечуй-Левицький, Панас Мирний, П. Чубинський, М. Старицький та багато інших).

На той час Грінченко був відомий по всій Україні як громадський діяч і літератор, але він мав лише звання народного учителя і не був дипломованим ученим. Через це та ще нетерпимість Б. Грінченка до «старих українофілів», йому не хотіли дозволяти редагування словник.

Врешті, коли час виходу вже був близький, а видання було не готове, більшість все ж погодилася, що Б. Грінченко «як окремий робітник не має собі тепер рівного».

І він виконав всі покладені на нього зобов’яання. Більше того, замість 52 тисяч слів, що за угодою з редакцією мали бути у словнику, бо «старогромадівці» наполягали на тому, щоб була використана лексика лише письменників, які увійшли в літературу не пізніше 1870 року — мовляв, пізніше мова стала «нечистою» — Грінченко використав мовне багатство всієї тогочасної України — як Східної, так і Західної.

Він додав тисячі нових слів, коментуючи їх за найавторитетнішими виданнями. І у 1907–1909 роках 4-томний «Словарь української мови» обсягом 68 тисяч слів побачив світ. Він і до сьогодні залишається найавторитетнішим виданням серед мовознавців.



Культурницьке українство

@темы: Біографія, Україна, Цікаве, день в історії, особистість