Записи с темой: поезія (список заголовков)
23:27 

Klod
"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Маріанна Кіяновська (з поетичної збірки «373»)

Доки небо, земля і вода і живі, і густі,
Доки зорі гарячі й жаскі, як жертовні тварини,
Я навчу тебе іншої пам’яті — тут, у житті, —
Ніби дотику до палахкої вогню серцевини.
Одкровення — безжалісні. Це — щонайтяжче із них,
Бо упіймане в сіті присутності всіх іпостасей
Проминання, в якому Ніщо перемінене в сміх,
Що вбиває — не нас, але наші повторення в часі.

@темы: Поезія

12:41 

Klod
"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Сьогодні свій 88-й День Народження святкує поетеса, письменниця Ліна Василівна Костенко.



читать дальше

@темы: Поезія, Музика

23:42 

Klod
"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Юрко Іздрик

зима починається щойно на зламі зими
і манна небесна у щільних шарах атмосфери
являється снігом і перевдягаємось ми
на вимогу метеорологів і Режисера

партер у заметах гальорка застигла в льодах
з балконів звисають снопи крижаних сталактитів
на сцені актори полярний відтворюють жах
бо солодко так замерзати під світлом софітів

ми ловим в соляріях сонце як флуоресцент
ми гріємось від запальничок рятуємось бігом
плекаєм надію на янгольський дивертисмент
та манна небесна вже вкотре являється снігом

і так відморозками тупо чекаєм весни
щоночі щоранку щоднини... і тільки надвечір
згадаєм що нібито парами створені ми
на опір зимі і глобальній оцій холоднечі

як тіло від тіла душа відтає від душі
і серце від серця рушає без електрошоку
прогнози погоди ти сам собі перепиши
(лише не забудь не забудь про всевидяче Око)

а переписати напевно неважко усе:
придумай що хочеш і збудеться просто з паперу
бо в світі твоєму — ні реплік ні актів ні сцен —
нема сценариста а може нема й режисера

зима починається щойно на зламі зими
та вже ненадовго її викрутаси нестерпні
і ми відігріємось і перевдягнемось ми
і ми доживемо —
до червня
до липня
до серпня

@темы: Поезія

18:44 

Klod
"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Богдан-Ігор Антонич


ДВА СЕРЦЯ

У вечір, в обрії, у спів
підем, обнявшись, перед себе.
Мов черепицю із дахів,
зриває вітер зорі з неба.

І, відділившись від юрби,
загорнемося в хутро ночі.
Хай два серця — два голуби
співзвучно й тужно затріпочуть.




@темы: Поезія

00:01 

Klod
"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Сергій Жадан

Я так і не зрозумів кількох речей –
легкого зламу її плечей,
твердого металу її образ,
того, чого не було без нас,
того, що ламало наші хребти,
того, що варто було зберегти.

Я так нічого і не знайшов.
Ще одна спроба, ще один шов.
Ще один сплеск на нічній ріці.
Що можна згадати наприкінці?
Протяг у венах, сніг в очах.
Навчись розбиратись у простих речах.

Я хотів давати всьому імена.
Оскільки мова завжди одна.
І ім’я для всього завжди одне.
Саме воно й хвилювало мене.
Стільки речей – складних і простих.
Я все назвав. Я нічого не встиг.

Я не встиг їй сказати, що береги
не мають значення і ваги,
не мають наслідків і причин,
що всі ми лишаємося ні з чим,
що її сліди на нічному снігу –
єдине, що має якусь вагу.

Я не став говорити, що кожен із нас
тримається власних імен і назв,
аби не лишатись на самоті.
Так багато всього в житті –
впертість твоя і присутність твоя.
Мені просто подобається її ім’я.

Не розуміючи літер і слів,
чорних хвиль, вологих полів,
болючих ключиць і повільних вен.
Важливим є кожне з імен,
кожна із вивітрених ночей,
кожна з речей, кожна з речей.

@темы: Поезія

23:47 

Klod
"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Галина Крук

досвід – це той гість, що завжди запізнюється
приходить, коли вже всі розійшлися,
коли торт з’їли, посуд битий, діти – дорослі
сідає біля тебе, бере за руку, як хвору, втішає:
– я знав, що так буде, вибач, я знав від початку,
але ти виглядала така щаслива...
і ти вагаєшся, що доречніше –
прогнати його чи побити
чи змусити його мити посуд, прибирати в хаті,
вигулювати собаку
(стоп, якого собаку – це не мій досвід)
мій досвід – він як патологоанатом – у нього свій метод:
препарує, розкладає все по шухлядках, надписує, констатує:
ці зуби мали неправильний прикус, за що ти їх любила?
ці руки ніколи не крали,
але торкались в такі миті такі немиті
ці очі зараз такі закриті від тебе, такі порожні,
що годі про очі
це серце не бреше, бо камінь бо камінь бо камінь...
збирай каміння, – радить, – часом воно буває коштовним.

@темы: Поезія

23:37 

Klod
"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Катерина Бабкіна

Зима, ніби справжня любов, починається в ліжку зранку –
спільним теплим повітрям, шепотом або сміхом,
коли світло, занадто біле, пробивається крізь фіранки
і розтікається по кімнаті так, що ним можна дихати –
довго-довго, якщо лежати тихо там.

Зима, ніби срібло з мережив, розсипається по оселі,
осідає між аркушів книг і в шафах між рушниками,
опановує поступово найдальших полиць пустелі
шапками, рукавицями, муфтами і шарфами,
різними сумнівами, вицвілими страхами.

І коли ти спитаєш, де тепер все те, у що ми вірили,
що станеться із домашніми янголами й святими,
я покажу тобі, як потвори з снів і добрі уявні звірі
сповільнюютьться, незвичайні і незнищимі,
і пересуваються в зиму, перетворюється на зиму.

А вона, як млява пропасниця, ходить з тіла у тіло
через позичені светри чи з одним на двох чаєм,
викидає суцвіття, достигла і обважніла,
випускає стріли і плодить зарості лілій,
зближує і розводить, вистуджує, зігріває.

@темы: Поезія

23:43 

Klod
"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Олексій Чупа

Осінь нас застібає, начебто малюків – на всі ґудзики,
вірш визріває в горлянці, а вже за хвилину – стих.
Ми довіримось тим, хто відкриє нам гігабайти нової музики,
ми покохаємо тих, хто нас витерпить до вихідних.

Осінь нас розбирає й збирає, як пазл,
засинає смішним кошеням на дитячих колінах.
Стрімко міняються звички: якщо ночівлі – на репетиційних базах,
якщо вже кава, то в жодному випадку не розчинна.

Погода втягає в тенета зимового часу,
замикає у колі, в очах все раніше темнішає, і раніше,
і підсумком наших мовчань – важливе, промовлене наспіх,
і підсумком наших розмов – тиша.

Наша осінь – тісне переплетення пальців, і мов,
одноразове щастя, пущене нами недбало під кальку,
щороку слабшим стає, і видихається, мов
в незакрученій пляшці залишена мінералка.

@темы: Поезія

23:45 

Klod
"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Костянтин Москалець

Мої надії стали прахом,
Тривоги Ваші стали сном.
А стиглі яблука над дахом
Перемінилися вином.

А білі клавіші в розлуку
Пішли — я зовсім не тримав,
Бо їх торкались Ваші руки,
А я ті руки цілував.

Усі тривоги стали прахом,
Усі надії стали сном.
На брудершафт жоржини пахнуть
Із вечором. Перед вікном.

@темы: Поезія

09:19 

Владимир Сосюра

Препаратор душ
Не встававший на колени - стану ль ждать чужих молений? Не прощавший оскорблений - буду ль гордыми прощён?
Владимир Николаевич Сосюра родился в городе Дебальцево Донецкой области. Вообще у Сосюры была интересная ситуация с членами семьи - его мать, этническая сербка родом из Луганска, была маляром, отец его имел французские корни, а его двоюродный дядя по матери был соратником самого Ворошилова. Прочие же родственники его матери воевали в составе белогвардейских частей. Сам Владимир Сосюра кем только не работал - был и шахтёром на Донбассе, и телефонистом, и бондарем, и военным корреспондентом. В 1918-м году он со своими коллегами-рабочими с содового завода участвовал в восстании против кайзеровских войск, затем сражался в рядах армии Украинской Народной республики, где от просто казака дослужился до телохранителя самого главного атамана Симона Петлюры. После разгрома армии УНР на реке Збруч, Сосюра убежал из украинской армии и попал в плен к деникинцам. Его расстреливали как петлюровца, но рана оказалась не смертельной - что было просто чудо, ибо деникинцы стреляли разрывными пулями "дум-дум", которые почти не оставляли шансов на выживание. Позднее его чуть не приговорили к расстрелу уже красные, но председатель ревтрибунала вынес оправдательный приговор - повезло, что председателем оказался старый друг и земляк Владимира, Павел Васильевич Евсеев. В 1920-м году Сосюра, больной тифом, оказывается в Одессе, где и вступает уже в ряды Красной армии. Есть и другая версия - В.И.Подов в книге "Легенды и были Донбасса" указывает, что сначал Сосюру арестовали красные, а потом уже деникинцы. Однако легенды остаются легендами. Как бы там ни было, но вместе с РККА он воевал против махновцев и своих вчерашних союзников поляков (Польша и УНР были союзными друг другу до заключения Рижского мира). Разумеется, Владимир Николаевич писал стихи о своих фронтовых буднях, но стихов о его бытность казаком армии УНР до нас, увы, не дошло. Есть только версия о том (её упоминал ныне покойный Олесь Бузина), что его стих "Комсомолец" раньше назывался "Гайдамака", и в нём красный комиссар расстреливал пленных петлюровцев, однако со сменой политических убеждений Сосюры поменялись и стороны в этом стихе. Я привожу обе версии на украинском языке:

"Комсомолець"

"Гайдамака"

Всю жизнь Владимир Николаевич страдал от двойственности своих политических взглядов. Он очень сильно любил Украину (в 1944 году написал стих "Люби Украину", за что его травили советские идеологи, обвиняя в "буржуазном национализме"), но в то же время писал - может, по требованию партии, а может, добровольно - стихи про героических красноармейцев и партизан, за что его ненавидели украинские националисты, недвусмысленно называя его предателем Украины в периодическом издании УПА "К оружию!" ("До зброї!"). Несмотря на огромное количество наград и премий, которые получил Сосюра (в том числе и Сталинскую премию), на фоне постоянной травли у поэта возникло некое психическое заболевание, из-за которого он был вынужден ложиться в больницу. В 1958 году Владимир Николаевич пережил первый инфаркт, после которого перестал употреблять алкоголь, курить и играть в бильярд. В 1965 году его настиг второй инфаркт, после которого поэт перестал выходить из дома, а спустя несколько дней умер. Похоронен он в Киеве на Байковом кладбище.

Я бы хотел привести здесь лишь некоторые, мои любимые стихи Сосюры. По традиции, привожу их в русском переводе - ибо украиноязычные читатели, скорее всего, знают эти строки.

"Люби Украину"

"Так никто не любил..."

"Осень"

Последний стих - мой самый-самый любимый - в русском переводе, увы, мной не найден. Поэтому я решил привести оригинал стиха, просто потому, что слишком уж люблю его и слишком хорошие воспоминания с ним ассоциируются.

"Осінь"

@темы: Україна, Поезія, Література, Біографія

17:07 

Viperidae Crotalus
Такий він весь тонкий, голубокровий, інтелектуальній, лінивий і йобнутий (с)
23:39 

Klod
"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
© Катерина Бабкіна

Тут заговорено на любов. Тут самі собою
Сіються шавлії просто в грунт. І шорсткі і сині
Ночі, як шавлії, шелестять під вітрами осені.
Тут у ріках вода стає на зиму такою незбагненною, голубою,
І дерева шепчуть над ріками – голоси у них голубині,
Із шипшиновими відлуннями, оксамитовими і млосними.

Тут накривається степ небом темним, як океаном
Накриваються піски золоті, безцінні;
І земля, ніби кров, густа і брунатна, тепла на дотик.
Тут навіть зниклі безвісті стають насправді туманом,
Осідають цілющим маревом на вигини і щілини
Поранених полів, виснажених, завмерлих в дрімоті.

Тут заговорено на життя, і життя на подив
Сміхом дитячим кублиться в оселях, як лиси у норах,
Цвітом вишневим невчасним криє сади, де снаряди вивернули коріння,
Сизими хмарками у повітрі холодному людський означує подих.
Тут заговорено на любов, на любов – почуй, не на вогонь і порох,
Тут заговорено же – смерте, не руш, не дай спинити це говоріння.

@темы: Поезія

23:51 

Klod
"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
00:22 

Klod
"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
І оскільки навколо вже якось зовсім осінь, то ось вам гарні вірші Катерини Бабкіної про цю пору року:

Катерина Бабкіна: п'ять віршів про осінь

@темы: Поезія

00:03 

Klod
"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
Сергій Жадан

Довго стоять на залізничній платформі.
Не знають – розбігатись їм чи стояти далі,
Не знають, про що говорити,
Що робити з руками.
Небо – чорне і нерухоме.
Не лишається нічого від подихів і слів.
Не лишається нічого від дотику до теплої тканини.
Серце перекачує малинову кров,
Ніби річище, проганяє крізь себе всю воду світу.
І доки все це не зникло,
І доки не зникло чорне небо,
І доки є можливість бодай чимось поділитись –
Лишається цілуватись на цій платформі,
Разом із десятками таких само вигнанців,
Разом із десятками тих, хто хоче
Бодай чимось поділитися,
Бодай щось по собі лишити.

Країно з поганими новинами,
Ніби з хворими легенями –
Вилікуєшся лише сама,
Одужаєш лише самотужки.
Цілуйся з тими, хто ні в що не вірить,
Цілуйся з тими, хто втратив мужність.
Даруй їм рештки солодкого кисню.
Даруй повітря
Тим,
Хто задихається.

@темы: Поезія

00:03 

Klod
"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
© Жабокрик. Вірші.

Залишатись тілесно далекими. Залишатись духовно близькими.
Простір неба шматує кометами тих несказаних слів, що висіли
Понад тишею й гучно стукали. Пробивали озон мій дірами.
Скільки лиха буває між звуками? Залишається тільки вірити,
Що ти зовсім не чув тих вибухів, зіткнень атомів, шуму вакууму.
Я поставлю серце на «вібро», на беззвучний режим міокарду.

І хай б’ється собі поміж ребрами, хай ганяє життя між судинами,
Хай до тебе нарешті зачерствіє. Нехай стане мені на це сили.
Нехай я не прокину відвертості. Нехай станеться все замовченим.
Тільки другом залишся зрештою, не зливайся лиш з перехожими.
Залишись у мені тільки спокоєм, залишайся в мені лише вірою,
А все інше – за горизонтами. А все інше — я вже зумію:

Заховати в собі надто глибоко. Заховаю в собі і не зрушу.
Я відверто з тобою щаслива. А все інше – я перетужу.

@темы: Вірші, Поезія

09:38 

Viperidae Crotalus
Такий він весь тонкий, голубокровий, інтелектуальній, лінивий і йобнутий (с)
Чорнобильський привид повсюди блукає
Загрозливо лапи підніс
Він в нас не стріляє, не ріже, не палить,
Не б`є, не пуска під укіс.
Він тільки таємно у нас проникає
І дозволу в нас не пита. . .




Чорнобиль. Тридцять років трагедії
Вірші

@темы: Чорнобиль, Україна, Поезія, Історія

00:08 

Klod
"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
(c) Катерина Калитко

І приводить любов тебе на край світу із торбою камінців,
Каже: випусти їх, най шукають братів у ріці.
По одному, повільно, всіх назви на ім'я,
Я любов, я кривавий м'якуш, я вся твоя.
Над зеленими горами куриться дим і спів,
облітає від подиху цвіт із абрикос і слив.
І каміння на дні ріки завмирає, дивиться сни.
Говори зі мною, любове, хоч щось мені поясни.
Як ми йшли з цим камінням - Коста, Іван, Абдуллах,
І сушили кривавий піт на сімох вітрах,
Як ми несли тягар цей - Сильвестр, Петро, Славко -
Вимиваючи з ран живу золу молоком.
І тепер нікого, і легкість така страшна,
Ще страшніша за камені, названі іменами.
Де, любове, взяти ще трохи світу мені?
І тремтять на тім березі в людських вікнах вогні,
Голуби попід стріхами ворушиться і не сплять.
Відчуваєш, каже любов, як потепліла земля?
Ляж, нехай трава покладе на очі бинти.
Чуєш серце? Воно продовжує йти
І йти.


@темы: Поезія

23:48 

Klod
"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
© Марина Однорог

vk.com/whim_of_happiness

Якщо довго не платити за комунальні послуги — їх врешті-решт відключають
якщо довго не платити взаємністю за чиєсь кохання — воно втомлюється,
очі ж не можуть бути завжди щасливими, коли від них повертаються в зграї
до сумних й навіжених, до випалених у ліжку місяцем й чужими сонцями...

Якщо влітку у спеку просити дощу, то він обов'язково прийде осінню
якщо хочеться спокою й тиші, то неодмінно хтось прокрадеться до простору
і почне розставляти у кімнаті нові речі, будувати з тобою чергові відносини,
але з часом речі діляться навпіл — їх забагато, хтось на волю вже проситься...

Якщо довго хронічно не висипатись — з'являються синці під очима,
якщо довго згадувати все, що минуло — з'являються рани глибокі,
варто залишати той важкий тягар у минулому, так як Вона нас навчила
й ніколи не рахувати ані годин, ані днів, ані спільних до краю кроків....

Якщо інколи дозволяти вітрові спати в волоссі — тепле насниться
якщо не боятись нових почуттів — можна стати знову щасливою
розпочати любити всілякі ніжності, дозволяти розширюватись зіницям
потрібно лише знайти місце, де страх зникає із примхливою зливою..

@темы: Поезія

16:08 

Klod
"Если ты будешь верить в меня, я буду верить в тебя."(с)
У цей день народилися Максим Тадейович Рильський та Ліна Василівна Костенко.-

Ледь-ледь торкаю слово аквареллю -
Прив'ялий ранок, тиша, парапет.
З кленового туманного тунелю
Виходить Рильський, майже силует.
Різьба по небу - дерево черлене.
Я теж з туману обрисом з'явлюсь.
Він сумно-сумно дивиться на мене,-
Хто я така, чого я так дивлюсь.
А я дивлюся... Я хвилююсь трохи...
І розминулись. Тільки силует.
Оце і все. Зустрілись дві епохи.
Дурне дівчатко і старий поет.
Кружляє листя, і не чутно кроків.

Пейзаж, котрому років, років, років.

©Ліна Костенко

@темы: Поезія

Україна

главная